Останній з легендарного покоління. Навіть не віриться, що він пережив свого попередника Романа Шухевича на 57 років, Сталіна - на 54, Степана Бандеру - на 48, Ярослава Стецька - на 21...
Він був доволі привітний чоловік і радо, але завжди дещо схематично, відповідав на запитання журналістів. З нього важко було витягти персональні оцінки. Говорив завченими формулами з неіснуючого "Короткого курсу історії ОУН-УПА".
...Вперше я набрався нахабства зателефонувати останньому головнокомандувачу УПА у 1991 чи 1992 році, коли працював над статтею про похідні групи ОУН на Миколаївщині. Від нього дізнався чимало цікавих подробиць, які потім і вклав у публікацію. Саме він розповів про те, що один із братів Бандери, 19-річний Богдан, був виданий німцям політичними опонентами - мельниківцями. Похований десь на Миколаївщині, бо саме там був загинув під час війни (пару місяців тому Стефко Бандера, онук провідника, казав, що планує поїхати і знайти вірогідне місце поховання свого дядька).
Кук не був ксенофобом і расистом, перебуваючи в підпіллі виступив проти вождизму Бандери і за те, щоб саме повстанці з краю мали вирішальний вплив на вироблення стратегії та тактики українського визвольного націоналізму 40-х років.
На жаль, його ніхто практично не питав про обставини, що призвели до написання "Відкритого листа до Ярослава Стецька, Миколи Лебедя, Степана Ленкавського, Дарії Ребет, Івана Гриньоха та до всіх українців, що живуть за кордоном" (http://www.galiciadivision.com/lib/sirski/d4.html) - як його зламали в КДБ, що обіцяли і таке інше. Раджу знайти книгу московського нквдешника Георгія Саннікова - там описано чекістську версію як його ловили і як "ломали". Я знаю біографії багатьох повстанців - звичайному стрільцеві тоді давали 25 років, а тут командир підіпільного війська відбув лише шість років під слідством у дуже пристойних умовах, а частину терміну - навіть із дружиною у камері. Потім жив у Києві, коли його недавнім підлеглим на дозволяли повертатися в рідні села і їх розсіювали на русифікованому сході...
Він був останнім членом проводу ОУН, який зі зброєю в руках боровся з більшовиками. Незважаючи на покаяння його поважали старі бандерівці - принаймні ті, з ким я спілкувався. Він багато років працював у науковому відділ Братства УПА і, треба визнати, багато встиг зробити.
Питання і відповіді про УПА src="http://www2.maidan.org.ua/news/download_thread.php3?bn=maidan_pressk&thread=1162336470&trs=-1"/ > Щастя і трагедія Василя Кука (http://www.oun-upa.org.ua/articles/kuk_nn.html) Ми здобували Україну кров'ю (http://www.oun-upa.org.ua/articles/kuk_nid.html)
P.S. Заходи вшанування Василя Кука. Дивіться оновлення на сайті "Майдан": (http://www.maidan.org.ua/static/news/2007/1189359792.html)
З 20:00 9 вересня до 11:00 10 вересня - парастас у храмі Св.Миколая на Аскольдовій Могилі.
Прощання відбулося 10 вересня з 12 до 17 години у Будинку вчителя (вул. Володимирська, 57).
Василя Кука поховали 11 вересня на його батьківщині в селі Красне Буського району Львівської області як заповідав покійний. Read 35 Notes -Make Notes
no subject
Date: 2007-09-17 10:10 am (UTC)Він був доволі привітний чоловік і радо, але завжди дещо схематично, відповідав на запитання журналістів. З нього важко було витягти персональні оцінки. Говорив завченими формулами з неіснуючого "Короткого курсу історії ОУН-УПА".
...Вперше я набрався нахабства зателефонувати останньому головнокомандувачу УПА у 1991 чи 1992 році, коли працював над статтею про похідні групи ОУН на Миколаївщині. Від нього дізнався чимало цікавих подробиць, які потім і вклав у публікацію. Саме він розповів про те, що один із братів Бандери, 19-річний Богдан, був виданий німцям політичними опонентами - мельниківцями. Похований десь на Миколаївщині, бо саме там був загинув під час війни (пару місяців тому Стефко Бандера, онук провідника, казав, що планує поїхати і знайти вірогідне місце поховання свого дядька).
Кук не був ксенофобом і расистом, перебуваючи в підпіллі виступив проти вождизму Бандери і за те, щоб саме повстанці з краю мали вирішальний вплив на вироблення стратегії та тактики українського визвольного націоналізму 40-х років.
На жаль, його ніхто практично не питав про обставини, що призвели до написання "Відкритого листа до Ярослава Стецька, Миколи Лебедя, Степана Ленкавського, Дарії Ребет, Івана Гриньоха та до всіх українців, що живуть за кордоном" (http://www.galiciadivision.com/lib/sirski/d4.html) - як його зламали в КДБ, що обіцяли і таке інше. Раджу знайти книгу московського нквдешника Георгія Саннікова - там описано чекістську версію як його ловили і як "ломали". Я знаю біографії багатьох повстанців - звичайному стрільцеві тоді давали 25 років, а тут командир підіпільного війська відбув лише шість років під слідством у дуже пристойних умовах, а частину терміну - навіть із дружиною у камері. Потім жив у Києві, коли його недавнім підлеглим на дозволяли повертатися в рідні села і їх розсіювали на русифікованому сході...
Він був останнім членом проводу ОУН, який зі зброєю в руках боровся з більшовиками. Незважаючи на покаяння його поважали старі бандерівці - принаймні ті, з ким я спілкувався. Він багато років працював у науковому відділ Братства УПА і, треба визнати, багато встиг зробити.
Питання і відповіді про УПА src="http://www2.maidan.org.ua/news/download_thread.php3?bn=maidan_pressk&thread=1162336470&trs=-1"/ >
Щастя і трагедія Василя Кука (http://www.oun-upa.org.ua/articles/kuk_nn.html)
Ми здобували Україну кров'ю (http://www.oun-upa.org.ua/articles/kuk_nid.html)
P.S. Заходи вшанування Василя Кука. Дивіться оновлення на сайті "Майдан": (http://www.maidan.org.ua/static/news/2007/1189359792.html)
З 20:00 9 вересня до 11:00 10 вересня - парастас у храмі Св.Миколая на Аскольдовій Могилі.
Прощання відбулося 10 вересня з 12 до 17 години у Будинку вчителя (вул. Володимирська, 57).
Василя Кука поховали 11 вересня на його батьківщині в селі Красне Буського району Львівської області як заповідав покійний.
Read 35 Notes -Make Notes