З розмов, тут, на передовій..

[vyuko_z_lycka]

Стоіть разом з нашим батальйоном, бригада ВДВ NN. Хороша така бригада. Зі своэю багаторічню історіэю, традиціями та гордісттю. І э у них своэ, власне світосприйняття, відмінне від інших, ну таке своэ ВДВедевешне срийняття.
З почутого: от наша бригада, привезла сюди значно більше солдат ніж ваш батальйон , але ви привезли значно більше воінів аніж ми.
І чути це від майора ВДВ, бойового майора, не якогось штабіста-підлабузника, значить для мене особисто дуже багато...
Ми не так і давно в строю, якихось два з гаком місяці як почали існувати, та у нас уже э таке поняття як честь мундира. І повірте, хлопці дуже гостро сприймають, на межі скупих чоловічих сліз негативні новини про нацгвардію. В місті N гвардія склала зброю, в місті Z гвардія перейшла на бік заколотників, в місті G гвардія бездіяльно сростерігала на безчинства сепів, в місті Y гвардійців захопили як котят і вони навіть не чинили опору...
І відразу загальний крик душі: це не ми, це не про нас!!! Ні один з нас ні разу не зробив навіть руху на втечу з поля бою , жорстокого, чоловічого бою... Будучи під щільними обстрілами, хлопці умудряються жартувати. Іх мало хвилюэ питання: а скільки ж нам мають нарахувати в міністерстві наших зарплатних
Це не ми, це не про нас... Ми молода кров, ми не просто змінили один мундир на інший, ми одягли його вперше, ми одягли його з гордісттю. Ми перший батальйон Національноі Гвардіі Украіни. Эдині гвардійці що носять малинові берети. Носять іх з гордісттю, гідністтю, носять іх заслужено.
І коли знову потрапите на негативні новини про гвардійців, знайте, це не ми, це не про нас...