В невеликій хатинці на самому краю густого і темного лісу жило маленьке чебурашеня. на ймення Вухастик. щодня Вухастик відкривав мацьопе віконце своєї затишної хатки і чекав сходу сонця. тоді аромат запашного свіжозавареного ним чаю наповнював цілу галявину поряд з його хатиною. інколи внюхавши ці пахощі у гості навідувався його старезний друзяка кріт Марко, відомий у лісових кругах своїми вишуканими манерами і зварйованими сусідами - білками. але найчастіше Вухастик проводив ранки і навіть решту дня в самотині. читав, ходив на прогулянки, замальовував свої барвисті сни.
і ніби все було у Вухастика, але чогось пухнатому його серцю не вистачало. він і сам не розумів чого. тому одного літнього ранку він вирішив зібрати свого наплечника і вирушити у невідому йому дорогу. дорогу у пошуках себе.
першим про його від"їзд дізнався кріт, бо саме прийшов на запах чаю зі своїми харчами. він не любив чебурашачі делікатеси, які йому завжди пропонував Вухастик, тому і зараз, відмовившись, захрумкотів своїми корінцями.
- куди ти зібрався?- запитав кріт чебурашеня.
- у світ.
на цьому і попрощалися.
Кріт побрів до себе під дуби, мугикаючи популярний цього місяця у лісі мотив, а Вухастик - сам не знаючи куди, по ще знайомій стежині.Він ще не знав скільки років проведе в цій своїй дорозі по світу, і що зним на ній трапиться.Та одне він безперечно знав, він там, попереду знайде себе...